Ти збирала гріхи – мов речі…
Мрієш сісти на потяг до раю.
Клунки звично муляють плечі.
Під черемхою сірий лягає,
А картатий – жарінь дому-пекла –
Спину й пальці остиглі гріє.
Язики вогненні примеркли –
Бо з небес опадають мрії...
2
Потяг райдужний в далеч прогув...
У відлунні – скорбота прощання.
Запізнилась!
Кахиче дід: «Був…
На сьогодні – до раю – останній».
На пероні стояти між лав?
Захолонуть у валянцях ноги.
Ти по колії в даль побрела –
В невідому захмарну дорогу.
Ледь остигнув тягар між цеглин.
З ним тепліше – в дорозі до раю.
Клунок сірий – зачмелений син –
«Мамо, гину. Вернися...» – благає.
Не зважаєш, вимолюєш путь!
Кружеляють байдужно сніжинки.
Чимчикуєш... А маки цвітуть...
А полями гримкочуть обжинки.
Косу клепле вусатий ратай.
Потяг
з колії
в небо
злітає!
Не розчахнеш едемські врата –
Чи полями ітимеш, чи плаєм.
3
Ти блукаєш, сердего, ще й досі?
Теплий клунок намулює плечі.
Осріблила зима злотокосся…
Віддалила від благості втеча.
Сходь із колії! Ген – Божий храм.
Син твій – безбач. Окраєць без солі.
Для святенниці колія в рай
Загинається в аспідне коло.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Свет в «прохладе дня». - Анна Зотова Этот рассказ я бы отнесла к жанру фантастики. Почему мне захотелось его написать? Уж слишком часто с экранов телевизоров звучат «эволюционные сказки» о происхождении жизни, об этап ее постепенного развития, о гибели динозавров и т.д. Так и хочется спросить: «Уважаемые господа, а вы там были? Вы это видели?» А что произошло бы, если бы кто-нибудь действительно побывал там, где начинался наш мир…
